І знову могили і втрачені долі…
Заплакані очі, нестерпний тягар.
Мовчать винувато вуста захололі,
І падають сльози з безрадісних хмар.
Зажурена мати від сліз полотніє,
Востаннє поглажує руку суху.
А проклятий ворог щодня скаженіє,
Вбиває, руйнує усе на шляху.
Надворі весна, розквітають вже вишні,
А мати не зводить очей із хреста…
За що ці страждання, о Боже Всевишній?
За що забираєш без жалю життя?..
Надворi весна
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122041702454
Свидетельство о публикации №122041702454
Рецензии