У Краматорську

Яке страшне і невимовне горе,
Палає місто, ворог сіє смерть.
А небо квітня сонячне, прозоре,
Тужливо споглядає дикий смерч.

У Краматорську - вибух на вокзалі,
Не видно світу, все, як уві сні…
Лежать з розбитим серцем прямо в залі
Маленькі діти, молоді жінки…

Моя матусю, рідна, ти в могилі,
Напевно, чуєш, знов прийшла війна…
А, може, й бачиш, лізе з небосхилу,
Мов чорна хмара, вража сарана…

Не німці, мамо, ворог цей лютіший,
Нема ні серця в нього, ні душі,
З Росії суне нелюд найпідліший,
Летять ракети грізні звідусіль.

Тебе відвідать, мамо, так хотіла,
Та не судилось… Місто у вогні…
Орда російська, мовби одуріла
І вся погрузла у своїй брехні.

Не плач, рідненька, буде перемога!
І буде день і теплий, і ясний…
Молитви наші дійдуть всі до Бога,
За все заплатить ненависник злий.

Все буде добре! Звільниться країна
Від хижого потворного звір'я.
Збереться коло тебе вся родина,
Щаслива й вільна стрінеться сім'я…

І знову вибух… Знов летять снаряди!
Як страшно, мамо! Плаче вся земля!
Стріляють знову "урагани" й "гради"
Під дикі розпорядження кремля…