Іде весна, а радості немає…
Похмуро небо дивиться згори…
І думка про війну вогнем проймає,
І дихають журбою хутори.
Сумують навіть жовтоокі квіти,
Повільно розпускаються бруньки.
І не сміються безтурботно діти,
Летять ворожі зграї, мов круки.
Вже скресли ріки, розлились, як море.
Чи, може, плачуть? Щось такі сумні…
Нелегко, мабуть, бачити їм горе,
Повітряні тривоги навісні…
І ворон на гіллі лякливо кряче,
І потемніла неба бірюза…
Іде весна, а серце гірко плаче,
Дощем скорботним котиться сльоза…
Серце гiрко плаче
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122040806246
Свидетельство о публикации №122040806246
Рецензии