Тролейбус вночi

Тролейбус вночі.
Я в ньому, і ми пливемо
Нібито вчасно,
І обидва витрачаємо
Ілюзію — час наш.
Люди-риби, мовчазні
Самотні всесвіти…
А поруч пливуть дельфіни,
Молюски, та зграї дрібні,
Об’єднані від самоти.
Але інколи бувають кити,
Такі сумні непомітні істоти,
Як я, в той вечір, як ти…
А там, за вікном,
Випадковий перехожий,
Стоїть під зливою,
Але все ж таки йде,
І дощ його супроводжує.
…
Та ні, не йде,
Мабуть я помиляюсь,
То я віддаляюсь -
Пливе мій тролейбус,
Ніч все розчиняє.
Люди-хвилі, що
Приймають в ефірі
Сигнали дрібні та різні.
Перетинаються і зникають
В калюжах їхні відлуння,
І мовчазне лине, — SOS…
Бо, якщо сам на сам,
Розуміють, що не залізні…
Краплями  дрібними …
Непомітно тануть
Зупинки-вокзали,
Тролейбус в ніч,
Хоч дроти всі позаду.
Зник перехожий,
А вікна дощ залив.
…
Це все лише реінкарнація,
Ми напевно зустрінемось,
Але в іншому часі, просторі,
Вимірюванні , та форматі…
Хто завжди  прокладає
Ці небесні карти?
Спогади-спогади —
Шестерні нашої карми,
Ось і тролейбус перетинає
Ночі незримий фарватер.
Час минає, але під дощем,
Ми залишаємось сам на сам,
Та перетинаємо час, ще і ще…