Сьогодні напорпав на Стіхірє отаке:
ЧОМУ З НАС, РОСІЯН, НАЙЛІПШЕ ВИХОДИТЬ (sic!) У НАЙГІРШІ ЧАСИ?,
і я збагнув, що поволі з'їжджаю з глузду. А задля збереження здорового розсудку треба започаткувати щоденника...
Зрештою, що тут публікують щодо затягнутої військової операції в Україні? Емодрібниці та навіть дурниці переважно. Росіяне за патосом ховають істерику, українці та космополітичні ліберали– параною та підновлене кухонне дисидентство відповідно. Справжній вірш або есей не варто публікувати в сеї творчій богадільні І я не гадаю, що варто взагалі писати щось про пережите й переболіле. Що є, було та буде, на долонях накреслено, все знає вітер, земля пам'ята. Владі як надійде потреба, вона підрядить писак та лицедеїв– зобразять щось епічне, владі ж на потіху. Або ні– з десяток малих воєн, і велика Афґанська зостались без художніх нагробків.
Щоденник неоголошеноi вiйни. 20 березня
© Copyright: Терджиман Кырымлы Третий, 2022
Свидетельство о публикации №122032007587
Свидетельство о публикации №122032007587
Рецензии
