Без назви

Хто виходить нині з дому
Потрапляє в невідоме,
Хто іде за сином вдоволь
Потрапляє на дороги.
Гори мертвих синів зранку...
Пішли самі воювати!
Вони рушили поволі
І йдуть далі без відмови!
Без чітких вказівок зверху,
Йдуть ламаючи терени.
В думках лиш слова із дому:
"Повернись, благаю, молю".
Матері чекають зранку
Сиплять сльози на світанку.
Поросять бога, щоб залишив
Їх дитя у цьому світі.
Щоб серена не гуділа
І щоб серце їхнє билось.
Щоб країна стала полем,
Де  цвісти будуть по волі—
Цвіт пшениці колоскові,
А не "руська колискова".
Де загарбників ми волі
Знищим чистим нашим словом.
Україна буде пити
Ту всю воду із криниці.
А чужеє руське племя
Знайде лиш " на время место "
Котре стане їм могилой
І вони заснуть на віки.
Стануть добривом для землі;
Яка держе наше військо,
Ставить сильну оборону
Проти зла і цього всього.
Яка кормить наше військо
У складную цю хвилину.
Коли браття отвернулись
І надію підвернули.
Та ми витримаєм люди!
Головне не вірте слухам,
Котрі прийшли на чужину,
Із далекої країни.
Вони вставили ніж в спину,
Навідь показали дітям,
Як сім'ю потрібно бити
І як їхати щасливим
По дорозі з крові брата
Та маленької дитини,
Яка мирно грала в ляльки
У дитячому будинку,
Яка вірила в родину,
Що лежить зараз із миром
Десь під Києвом чи Бучєй.
І ніколи не побачить
Карі очі ті щасливі.
Бо вони навік погасли
Разом з серцем їх щасливим,
Яке вірило недавно,
В що весь світ уже не вірить.
Але ми сильші браття
І ми витримаєм разом
Відіб'ємо вражі війська
І як заживем щасливо.
Будем пам'ятати слово,
Що сказав тоді Шевченко
Не кохайтесь чорнобриві,
З москалями десь у пущі.
Краще йдіть всі до оселі,
Де ждуть вас гори і кручі.