Ще будуть залицяння

Моє кохання... Ну куди його,
Оте кохання, що гукає, кличе,
Що руки тягне, дивиться в обличчя,
І не жаліє серденька свого?

А я ні-ні! Серденько на замок,
І всю себе молитвами обвила
(Так мудрості у Господа просила...).
О, скільки в голові отих думок!..

Та от і зараз! Гарний молодик,
А я не першої весни кохання,
За роки довгі вже були признання...
А він мені: - Люблю тебе, так звик!

І я вже звикла!.. Він не поряд, ні,
То дзвонить, то щось пише, та так гарно...
Як прочитаю, на душі не хмарно,
І так ото вже хороше мені!..

Без нього грім гримить... Та ще війна...
І років тих, моїх, не молодих...
Так хочеться, щоб жодних не мав лих,
Нехай війна його хоч обмина!

Так хороше, що він у мене є!..
Розумник, очі карі, вуса,
Як дивиться... Та я не обійвуся,
Бо серденько не дам йому своє!

Він молодий, зустріне ще кохання,
А я одненька, розум зашкаля -
Це ж він мене від нього віддаля...
Порозумнішає, ще будуть залицяння!
               27.02.2022.