Поле, поле несказанне
Чи розбудить в когось поле
Стільки серця й почуттів,
Простір рідний – доле, доле,
Стільки жайворона слів...
Стільки запахів й розлуки,
Радість зустрічі із ним
І нестримні серця стуки
Від весни, і до весни...
Заспіває і заплаче
Ця жива роса в цвіту,
Не буває в світі краще,
Як в безкрайої ось тут...
...Де ще прадідів полями
Коники тягли вози
З Криму, з сіллю, чумаками –
Дальніх за світів призи...
Признаюсь тобі в любові –
Степ таврійський, хлібний стіл,
Тут дівчата чорноброві
Й козаки в цвітінні сил.
Аж за овид в даль туманну
Турмалінових світань,
В романтичну юність ранню
Я злітав за Божу грань...
Поле, поле несказанне,
Під тополі шелест віт –
Ти душі моїй, бажане,
Піснею лелечих літ...
09.02.2022р.
Полэ, полэ нэсказаннэ
© Copyright: Вячеслав Шикалович, 2022
Свидетельство о публикации №122020903849
Свидетельство о публикации №122020903849
Рецензии