Уявна сповідь небу- мій освячений грааль,
А в ньому- діамантове намисто.
І кожна намистина, то є погляд вдаль,
Де неосяжністю вражає небо чисте.
З матерій темних та кротових нір,
Серебриться коло галактичної мережі:
Уявні вежі, уявні межі, високогірні сходинки,
Що м'яко виростають із не менш уявної пітьми.
Підвали підсвідомого гартують армію думок,
Вразливих як дитячі очі, що кольором є крижана вода...
Передзеркалена відлунням місяця. Щоночі
Уявна сповідь металевих струн
Лунає в міжпланетних темних хащах,
А по невиміряній світу довжині стрибають атоми,
І світ стає ще трохи важче.
18. 03. 2019
© Copyright: Екатерина Экозьянц, 2022
Свидетельство о публикации №122020508266
Свидетельство о публикации №122020508266
Рецензии
