Про Манiлову

   пісня-мотив"Огонек"

За бугром,за Пересипом,зійшлися річки,
Дві річки Донбасу,як сестрички.
Ось тут річка Горіховка в Севастянку впада,
Струмочками вулички сільска слобода.

Балки Жиляна,Стішкова,Кущова-закуток,
То село,то Манілова,понад річкой садок.
Тож як тільки вишеньки зацвітуть на весні,
Про батьків,про Манілову,нагадають мені.

Тож було це давненько в пятдесятих роках,
Наші батько і ненька із дітьми на руках,
За кращою долею прибули на Донбас,
В те село у Манілову,турбувались про нас.

Тоді мама і батько ще були молоді,
А дітей,нас багато,хоч не дуже малі.
Хата наша над кручею була зовсім стара,
Та своїми не визнала нас громада села.

За два роки наш батько збудував новий дім,
Ми туда перебралися,поселилися в нім.
Тож лише після цього стали нас визнавать,
Та потрошку,потрошку за свїх рахувать.

Та не довго на нас працював той стартер,
Раптово наш батько захворів і помер.
Ну а мама потому отой дім продала
І назавжди залишила межі цього села.

Севастьянка і скеля то ознаки села,
Там контора колгоспу і сільрада була.
І хоч зовсім недовго в тім селі я прожив,
Земляків і Донбас назавжди полюбив.

Серед Дикого поля на Донецькім хрящі,
Богом визнане місце,наче Райські кущі.
Для Донбасу Манілова то звичайне село,
Я бажаю iм щастя,щоб село те цвіло.