Не сварися мамо, що не встала рано,
Що косу русяву я не заплела.
Допізна гуляла, з небом розмовляла,
Та чомусь дорога в поле повела.
Зорі цілувала, що «люблю» казала,
Я стояла мовчки слухала весну.
Місяць посміхався, радісно дізнався,
Що мене кохає на землі одну.
Не сварися, мамо, що не встала рано,
У душі кохання і палка любов.
Ген летять лелеки, милий так далеко,
Вірю, що зустріну, пригорнуся знов.
Не сварися, мамо
© Copyright: Татьяна Лемешко Безпалюк, 2022
Свидетельство о публикации №122020104839
Свидетельство о публикации №122020104839
Рецензии
