В йна

Війна — не розцяцькована дівчина:
Романтики й краси у ній нема.
Війна — це горем вбитая дружина,
Це голод, біль, гіркучі сльози й тьма.
Це чорне небо над квітучим садом,
Це вічний жах від вибуху гармат,
Це клята смерть живе поруч з солдатом,
Це на шматки розірваний солдат.
Це край дитинства нашої дитини,
Це несподівано обірване життя,
Це горе, що знущається з країни,
У котрої не видно майбуття.
Це сум нахабний, що увірвавсь у хату,
Аби до божевілля довести,
Журба на вік по братові і тату,
Це прірва, із якої не втекти.
Війна — не доля рідного народу,
Не про таке ми мріяли в дитинстві,
А нам новини шлють такі зі Сходу,
Що душі вивертає материнські!!
Зпиніть війну, мужі "золотослові"!
Благаю на колінах  — ЗУПИНІТЬ!
Щоб діти виростали у любові  —
Ви краще їм у очі зазирніть!
Там видно, як веселка грає з сонцем,
Як хлопчик за метеликом біжить,
Як мама держе доню за віконцем,
А тато "Я люблю тебе !.."  — кричить.
Там стільки всього доброго до болю,
Що не мені про те росповідати.
Тож не ламайте нашим дітям долю,
Бо перед Богом вам відповідати!
Тетяна Мішина
Господи, змилуйся над українським народом, не дай війні забирати наших братів, батьків, дітей та онуків, збережи тих, хто боронить кордони, дай здоров'я тим, хто постраждав у бойових діях, дай сил та терпіння родинам, які чекають своїх рідних , не дай розгорітися новим наступам на наші землі, дай мудрості та рішучості у подоланнях усих конфліктів нашій владі. Амінь