І знов нудьга, така нудьга,
На груди тиша наляга,
Всю душу владно зачіпає
І так безжалісно стискає,
Ще й серце без кінця щемить,
Ятриться… Стихло б хоч на мить...
Та за вікном гуде завія,
Згасає довгождана мрія.
Думок заплутаний клубок
Вирує в скронях, мов струмок.
А вітер сніг мете, аж стогне,
Здається, в жилах кров холоне.
Бредуть десь непокірні сни...
Ще так далеко до весни…
Меланхолійний сум проймає,
Надія на тепло зникає...
Нудьга
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122012303073
Свидетельство о публикации №122012303073
Рецензии