Недоречне

жодної коми
читай як хочеш
бо мені байдуже
я поет

***

я поет
тож спалюй все що було до мене
минуле — нікчемне
бо не існує

я поет
головний поціновувач твоїх забаганок
пізнаю тебе і настане ранок
коли ти більше не знайдеш
ні мене ні моїх речей

я поет
тож закохаюсь у самий недоречний час
з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз
і спробую залікувати усі твої рани
внутрішні відкриті або навіть рвані

а потім просто видалюсь геть
бо так хочеш ти

я поет
тому в мене жодної причини
запам'ятовувати якісь адреса
там де я був — мене не знайти
хіба ж то не у тому краса?

тому ми ніколи не програємо
це знову

я поет
тож запитаю тебе про улюблену каву
останню прочитану книжку
і від чого у тебе
безсоння

я поет
тож можеш відкрито про усі
емоційні безодні
 
я поет
обожнювач невиконанних клятв
що випливають у безмовні драми
де слова вже до чорта до рами
але потім відбиваються
у твоїй голові
голосами

і не дають спокою

я поет
тож жонглюю цими дарами
може маю талант від народження
а може пишу від суму
що находить ночами

я поет
тож наповнюйся моїми речами
поглинай мої всесвіти
сьогодні за дешево
а може і даром

проти не буду

я поет
тож з головою пірнаю у смуток
рахую зірки поки ти рахуєш добуток
і відчуваю себе трохи інакшим
от і все

я знаю що ніхто нікого вже не спасе

я поет
тож ігнорую усі застереження
пропускаю крізь себе всі твої твердження
не замислюючись чи є в них
хоч крихти правди

бо я маю себе
мені потрібно мати

я поет
що ніколи не підвладний течіі бо нічий
ігнорую навіть свою самобутність
бо вона маленький ручій
і взагалі — вода

повірю у щось — прийде біда

я поет
тож хочу — не ставлю коми
а хочу — увійду у кому
в надії зануритись
у інші світи

якщо загубиш мене
то просто зітри
із себе

бо десь там мені краще

я поет
тож іноді благаю вимкнути сонце
щоб настіж відкрити віконце
і насолоджуватись темрявою
зовні і у середині себе

не хочу нічого світлого
відійди від мене

я поет
тож насолоджуйся мною поки я поруч
поки мені є що тобі розповісти
бо я прокинусь і захочу залишити все
без єдиної вісті

я поет
з вічно холодними блідими руками
цілую тебе своїми губами
с присмаком відчаю
і зеленого чаю

я поет
я ніколи не закінчую
тому не програю

ні тобі ні життю

я поет
тож зривай з мене одяг
але ніколи не побачиш роздягнутим
в мене є шкіра та купа дивних сенсів
що дуже стягують

та з яких я не можу вирватись
ти не допоможеш

я поет
з дуже поганим кровообігом
та в цілому з втомленим виглядом
можеш слухати мене або ні:
мені все одно не стати
прикладом

у поезії

хоча марную на це вже не перше життя
і вічно забуваю на чому я зупинився
і чому не зупинилося серцебиття

але все одно продовжу розкидувати тут 
занадто недоречні речі

...

тому нагадай
я вже казав тобі, що я поет, до речі?