Усе прожите кануло у Літу,
А те, що буде, все - в тумані мрій.
Та серце вперто прагне буйноцвіту,
Завжди в полоні трепітних надій.
Душа, немов береза білокора,
Все тягнеться до сонця і тепла,
Туди, де неба синява прозора
Струмить, немов вода із джерела…
Душі спокійно обіймати зором
Красу землі, дивитись у блакить,
Де хмарка неоцінним омофором,
Надією на краще мерехтить...
У полонi надiй
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122011802935
Свидетельство о публикации №122011802935
Рецензии