Счастливица, я вижу чуть-чуть неба...

ЩАСЛИВИЦЯ, Я МАЮ ТРОХИ НЕБА...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були , як хор глухонімих.
І раптом, — боже! — після того чаду
і тарапати, рівної нулю, —
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Приходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньках ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, —
за небо вип'ю і за дві сосни!


СЧАСТЛИВИЦА, Я ВИЖУ ЧУТЬ-ЧУТЬ НЕБА...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Счастливица, я вижу чуть-чуть неба
и две сосны за дымкою в окне.
А уж казалось, что живого нерва,
живого нерва не было во мне.
Уже душа не знала, где же берег,
уже устала ото всех вериг.
В раскатах дня, в оркестрах децибелов
мы были будто хор глухонемых.
И вдруг — о Боже! — сразу после чада
и передряги, что равна нулю, —
я слышу дождь. Он тихо плачет правду:
далёкого кого-то я люблю.
И слышу тишь. И распевают птицы.
С добром приходят люди, не во зле.
Благоухая хвоей, дождь струится.
Стоит туман, как небо на земле.
Пасутся тени вымерших тарпанов.
На цыпочках приходят ночь и сны.
Весна качнёт бокалами тюльпанов, —
за небо выпью и за две сосны!

                16 января 2022 года


Рецензии