Очі гаряче палають.
Руки безсило упали.
„Чом ти такий безталанний?” –
Дівчина тихо спитала.
Вона тебе знов покине –
Надто ти цього боїшся.
Розпач болючий, невпинний
В серці твоїм причаївся…
Чому тебе ця недоля
Знову укотре спіткала?
Чому у замкненім колі
Твоя душа заблукала?
„Лихо моє неминуче,
Злото-ординська навало,
Мій талан – терен колючий.
Невже ти досі не знала?”
21.10.02
***
© Copyright: Наталка Змиивна, 2022
Свидетельство о публикации №122011500302
Свидетельство о публикации №122011500302
Рецензии
