Ти так далеко - позапозавчора,
В позаминулому, прадавньому житті,
Де сонце й сосни підвищувались вгору,
В безкраїй сині й світла розлитті.
І бе'зкрай почувань, і крила дужі
Здіймали та нади'хували нас.
Тебе я подумки вже називала мужем.
Цей день - минулий, прапрадавній час...
Сосна так само небо підпирає,
В засніженому лісі - сонм приви'дь.
Далеко ти. Любов і туск безкраї.
Блищить оклякла калинова віть.
Позапозавчора
© Copyright: Марина Степанская, 2022
Свидетельство о публикации №122011305056
Свидетельство о публикации №122011305056
Рецензии