Дива не сталося. Знов - маєта,
Січень побіг, ледь морозами скутий,
І вже далеко майнули свята,
Ранішній знов розливається смуток:
Як далі жити? Чого ще чекать?
Де взяти сили, наснаги та волі?
Роки, як пір'я із крука летять -
Вітер підняв їх й жбурляє по полю.
Сонце виходить уранці на мить,
Голі дерева, як сплячи отари,
Крига в калюжах під кроком бринить,
Снігом плюються засмучені хмари.
Я вже всім серцем бажаю весни.
Знаю, ой, знаю: ще в черзі і Лютий.
Фарби яскраві - лише мої сни.
Думка одна: "Якось треба добути!"
Зуби счепляю. І знову - у путь -
В натовпі, в масці. До чого ж всі схожі!
Думи свої і надії несуть:
Чи то Господь нам усім допоможе?
Стрілка гойднеться в годиннику вбік:
" Буде вам, люди, омріяне щастя!" -
То шкандиба звичайнісінький рік-
І не поганий, хоча і не кращий?...
Дива не сталося...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2022
Свидетельство о публикации №122011202455
Свидетельство о публикации №122011202455
Рецензии