Сон-395

Веду дітей кататися із гірки,
Спочатку вгору, ну, а потім - вниз,
Легко і просто - навіть з неба зірка,
Зірветься і впаде згори колись.

Важливо після спуску - знайти сили
Й піднятися по сходинках до верху,
Щоб з сміхом долі радісно скотитись,
Немов у грі, невимушено й легко.

Біжить малеча радісно по сходах,
Й летить донизу жужмом-куверком,
Відкрито, не приховуючи подив,
Спускаючись, неначе сніжний ком.

Узимку теж беру малечу й санки,
Й веду на гору, аби веселились,
Щоб із дитинства твердо памятали,
Як підніматись - як униз скотились.

Навперейми з сніжинками - зїжджали,
Хапаючи ротами чистий сніг,
Й червонощокі, з сміхом розважались,
Упавши, підіймалися без сліз.

Щоб назавжди, на вік запамятали -
І ставши вже дорослими, в житті -
Спуститися із гірки не боялись,
Застрягнувши назавжди в низині.

Щоб, пригадавши, як могли в дитинстві,
Вертатися по сходах на верхівку,
Знов сходили сходинка за сходинкою,
Вже на дорослу, безпощадну, гірку.

Щоб брали себе в руки, як санчата,
Й тягнули - вириваючи з сугробів,
Хоч важко, й справ, як гірка непочата,
Та знали, що в них є снага і змога.
 
Аби, утерши сльози, починали -
Нову сторінку сходження на гору -
Діставшись верху - знов униз зїжджали,
За втратою не плачучи ніколи.