Сон-389

На офіційному прийомі - в пишних залах,
Із королем завжди піддані й слуги,
Вони швидкі на захват і похвалу,
Неначе дресировані папуги.

Не проштовхнутись від гостей на балах,
Палац горить дзеркалами й вогнями,
Де не одна красуня  виглядала -
Якщо не короля - то дАртаньяна.

Фонтани плещуть, грають музиканти,
Всі хочуть бути ближче до особи,
Яка одна вершить державні справи,
Як їй підкаже королівська воля.

Король на троні, й скрізь, куди не глянеш,
Усюди споглядає із портретів,
Від нього жодну тайну не сховаєш,
Він в курсі всіх прихованих секретів.

Близька родина й двір - усі чекають
Від короля прихильності чи знаків,
І заглядають в рот, як величаво
Той шле подалі двір і посіпаків.

Чим він тримає? Задрістю, багатством,
Чи може, страхом й помстою корони,
Але роїться бджолами дворянство,
Що повторяє фрази в унісоні.

Король не може навіть на хвилину
Залишитись в своїй опочивальні,
І стати вмить звичайною людиною,
Що прослизне - й її не упізнають.

Тож як в оточенні найвищого дворянства,
З навіяної ненавистю спроби -
Був здійснений кривавий, підлий замах,
На першу у монархії особу.

Як вбивця міг добратися до тіла,
Його величності - і підійти так близько,
Щоб шпагою йому в плече поцілить,
Й, поранивши, від охорони вислизнути.

Дворянство як під землю провалилось,
І недарма, бо кожен з них бажав -
Убити короля - зробивши милість
Собі - і тисячі придворних куцих жаб.