Сон-388

На житлоплощі, метр на метр, в кімнаті,
Жило - на купі декілька родин, -
Жили один на одному - компактно,
Як ягоди у гроні горобини.

Немов навмисне, недалекоглядно,
В кожній сімї вагітніли жінки
Й народжували вдруге чи вдесяте -
Не проштовхнутись і не обійти.

Тлумилися на купі, всі на нервах,
Не було дня, щоб не займались сварки,
Не можна було ні простить, ні стерпіть,
Згорали у вогні, як недопалки.

Жінки ділили цукор й сіль в сільниці,
Продукти в холодильнику, і хліб,
Достатньо було дрібязку, дурниці,
Щоб знявся галас, хай боронить Біг.

За мамками ішли у сварку діти,
Не поділивши на пятьох цукерку,
Від плачу й крику - можна одуріти,
Як від щоденного набридлого концерту.

Здавалось, мужики - вікривши пляшку,
Знайдуть чарки й примирення в сімї,
Але їм також вриматися важко,
Як сваряться великі та малі.

Ідуть у бійку - байдуже за кого,
З кухонними ножами, навкулачки,
До першого поранення і крові,
Й жіночого затасканого плачу.

Вночі заснуть - хто з ким і хто де бачив,
Попутавши дітей й чоловіків,
Тягнучи кожен день життя собаче,
Без гадки, аби щось змінити в нім.

Можливо, заробити зайвих грошей,
Зібрати на сільську стару хатину,
Та ні ж бо - тільки стогнуть серед ночі,
І роблять чергову на всіх дитину.

Навіть коли - прийшла із пузом дочка,
Щоб жити із батьками - у сусідстві,
Їй постелили з дітьми у куточку -
Й раділи, що вдалося якось влізти.