Зимове сонце в вікна загляда,
Свистить в щілині безпритульний вітер...
Хоча давно я вже не молода,
Принаджує усе, що є у світі.
Сумує серце, хоче у місця,
Де побувати не змогла ні разу.
Думкам нема ні краю, ні кінця,
Печаллю в душу дихають щоразу.
От скинути б нехай десяток літ
Та й полетіти у далекі далі,
Пливти через моря на кораблі,
Забувши суперечливість реалій.
Ходити в горах, пити з джерела,
На океан дивитись неозорий...
Ох, як далеко зараз би пішла,
Та тільки вік земний надмір суворий…
Скинути б десяток лiт
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122010705408
Свидетельство о публикации №122010705408
Рецензии