Солнце в ладонях...

На перекрестке брошенных дорог,
где все обходят горе-предрассудки,
нашла потертый пара оберег...
Оставили себе... так, ради шутки...

Она звала любимого вперед...
Туда, где солнце льется к ним в ладони!..
- Но только он... хотел наоборот...
Хотел туда, где тишь лилась бездонно...

Она сияла звездочкой с небес!..
Все отдала ему без сожаленья!
Была неповторимей всех  чудес!
- А он... лишь тенью был... холодной тенью...

Она его поддерживала жизнь!..
Не падал чтоб... и не скользил за ветром...
- Свободный вдох ее чтоб каждый раз
его душе давал частицу света!..

Весенней птицей разливала песнь!..
Чтоб он под кожей чувствовал горячность!
- Пришла... ведь так он звал ее во сне!..
А наяву молчал... как неудачник...

В созвездьях с ним касалась островов!..
Шелка дарила нежные в раздолье...
- По молодой траве с ним босиком
кружилась в вальсе полуночным полем!..

Она смеялась, коль попала в дождь!
И молний не пугалась в черных тучах...
- Он мог сказать... что день был нехорош...
и, точно, завтра вряд ли будет лучше...

Она терпела с ним его же боль!
Любовью согревала, будто лебедь! ..
Но одиночество... на ране – соль!
Ушла домой... где звездочки на небе...

*   *   *

Он жизнь свою надвое разделил...
Душа, как тронувшийся лед, без счастья!
Сейчас лишь ощутил судьбы узлы...
но возвратить, что было... не удастся...

Теперь один он бродит по траве
и не находит там былого шелка!..
- Потерянное ищет в синеве...
и плачет горько... одиноким волком...

                10.01.2022 р.

Фото из инета.



             Сонце у долонях...    

На перехресті кинутих доріг,
там, де обходять люди забобони....
Знайшла потертий пара оберіг...
та не знайшла... обіймам заборони.

Вона тягла коханого вперед...
Туди, де сонце ллється у долоні!
- Він не хотів... він начебто помер!..
Все шепотів, що побіліли скроні...

Вона... неначе зіронька з небес!
Грайливо сяяла йому з безодні...
Найчарівніша із усіх чудес!..
- А він... був лише тінь... лиш тінь холодна...

Вона його затримувала час...
щоб він не падав та не йшов за вітром...
Її нестримний подих кожен раз
його душі давав ковток повітря!..

Йому стелила лагідні пісні!..
Так розливає спів весняна птаха...
- Прийшла до нього... кликав уві сні!..
Та наяву... без серця був невдаха...

З ним обняла сузір’їв острови!
Подарувала ніжність шовку в полі!
Босоніж з ним торкалася трави...
- А він не розумів, що це з ним – доля...

Вона сміялась, як з небес дощить
та грім лякає з чорної хмарини...
- Вона любила!.. Він же на щоці
не витер в неї жодної сльозини...

Вона витримувала кожен біль!..
Любов’ю огортала, наче лебідь...
- Самотності не витримала хвиль...
Пішла додому... до зірок на небі...

*   *   *

Життя своє він навпіл розділив...
Душа, як скреслий лід, від згуби щастя!..
Відчув тепер лиш сум та долі вплив...
а повернути серденько не вдасться...

Босоніж бродить довго по стерні...
колишнього не відчуває шовку...
- Все кличе милу... та шукає уві сні...
та плаче гірко... одиноким вовком...

                7.01.2022 р.

Фото з інету.