І знову сірий дощ,
Похмурий небокрай,
В душі панує повновладний смуток.
Сумний холодний тон
Вгортає сонний гай,
Занурює в гірку тягучу руту.
Звисає, мов хомут,
На немічні сніги
Туманність аномальної погоди.
Як вирватись із пут
Нестерпної нудьги,
Як врятувати душу від негоди?
Примарна тятива
Все небо обплела,
Вбиваючи всі зародки завії.
Напевно, лиш слова
Любові і тепла
Вернути можуть спокій і надію.
I знову сiрий дощ
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122010504164
Свидетельство о публикации №122010504164
Рецензии