Старшие спрашивают Фому...

Старшие спрашивают Фому:
- Скажи, Фома, почему
ты все время строишь церковь,
а в результате получаешь
очередную тюрьму?

И никак не выйдешь из этой тюрьмы,
где даже следователи молчат среди тьмы,
ждешь, что взойдет то, чего не сеял,
в мерзлом грунте после долгой зимы?

Ответь, Фома, почему
ты готов поверить неизвестно кому,
но не слушаешь свое сердце,
что гонит по жилам злость и тьму?

А Фома отвечает так:
-Считайте, что я последний мудак,
но так, как вы несете свою веру,
разве что мертвых выносят
после пехотных атак.

Ведь и в голову не приходит вам,
как со стороны смотрится ваш бедлам,
как на этом фоне нам жить,
а, тем более, разойтись по гробам.

Вот вы любите его одного,
голос тихий и волос густой у него,
но как ему верить, если я знаю
 - на этом камне не вырастет ничего.

- Хватит, - старшие обрывают Фому.
- Для чего ж мы заглядывали в глаза ему,
надеясь что-то увидеть,
как слепой сквозь тьму?

Хоть душа наша, ни жива, ни мертва,
чувствует, сколько отчаянья содержат его слова,
и одним он дарует веру,
а другим - лишь гражданские права.

Блажен, Фома, кто не боится.
Страх в сердце - словно убийца.
Он не боится, не бойся и ты.
Страх лишает любви всего прежде,
но оставляет надежду.
Хоть и трясутся колени.
Страх - не память о том, что было,
а неверие в перемены.

- Ладно, - отвечает Фома.
- Вера в руки идет сама,
как форель в мутном потоке,
только хватай ее руками двумя.

Пусть теперь себе бьет хвостом,
чешуей сверкает по-над блок-постом,
У меня есть только то, что сжимаю в ладонях,
Так и с вашим Христом.

Вы верите лишь по нужде,
когда он утешает в беде.
Легко верить, когда кто-то рядом
беседует с мертвыми и разгуливает по воде.


Старшие говорят: - Фома, значит, так -
механизм неба за совесть работает и за страх.
Мы  все живем с этого.
И в надежных руках аварийный рычаг.

Ты тоже, Фома, верь,
и ни один демон, ни один зверь
не лишит тебя права на веру,
если поверил здесь и теперь.

Говори про жатву и дождь,
говори про чудо и нож,
и не важно, услышит ли кто,
если нужные слова найдешь.

И старшие стоят над ним,
делятся самым насущным своим,
говорят так, как глухонемые
разговаривают с глухонемым.

На протяжении многих лет
жизнь должников выводит на свет,
посылает атеистов и клерков
проповедовать Новый Завет:

чтоб идти в одной из ватаг
пророчества писать на дверях,
верить в то, во что на самом деле не веришь,
не бояться того, что нагоняет страх.

С украинского перевел А.Пустогаров

Старші питають Фому:
«Скажи, Фомо, чому
ти кожного разу будуєш церкву,
а отримуєш на виході
чергову тюрму?

І сидиш в цій тюрмі,
де навіть слідчі німі,
чекаючи, що зійде те, що не сіяв
у мерзлому ґрунті по довгій зимі.

Скажи, Фомо, чому
ти готовий вірити будь-кому,
але не хочеш слухати власного серця,
яке переганяє цю лють німу?»

А Фома відповідає так:
«Вважайте, що я останній мудак,
але так як ви несете свою віру,
хіба що вбитих виносять
під час піхотних атак.

Ви ж не думаєте взагалі,
як нам виглядати на вашому тлі,
як після вас нам лишатися жити,
тим більше – як нам лежати в землі.

Ось ви за ним ідете,
спів його тихий, а волосся густе,
але як йому вірити, коли я знаю,
що з цього каміння нічого не зросте?»

«Та ладно, – кажуть старші, – Фомо,
а для чого ми тут стоїмо?
Для чого зазираємо йому в обличчя
з надією, наче сліпі в трюмо?

Думаєш, нас не вбиває,
скільки розпачу містять його слова,
як він однім дарує віру,
а іншим лише громадянські права?

Просто, Фомо, не бійся, не бійся.
Страх у серці – найжорстокіший вбивця.
Страх позбавляє тебе любові.
Він не боїться – і ти не бійся.
Страх не лишає тобі надії,
він діє на того, на кого діє.
Страх – це не пам’ять про те, що минуло,
А відсутність віри в майбутні події».

«Ладно, – говорить Фома, –
віра ніколи не приходить сама,
віра – як форель, на яку полюєш
і тримаєш по тому руками обома,

Хай тепер б’є хвостом,
лускою зблискує над блок-постом.
В мене є лише те, що я тримаю в долонях.
Так само ось із вашим Христом.

Ви самі вірите лише тоді,
коли він втішає вас у біді.
Легко вірити, коли з вами поруч
хтось радиться з мертвими і ходить по воді».

А старші кажуть: «Фомо,
а з чого ми живемо?
З того, що небо працює, мов машина,
і в надійних руках аварійне кермо.
Ти теж можеш вірити, Фомо, вір,
оскільки жоден демон і жоден звір
не позбавить тебе твого права на віру,
доки ти маєш мову і зір.

Говори про довгі жнива,
про почуті підлоти і побачені дива.
Неважливо, чи при цьому хтось тебе почує,
головне, чи знайдеш ти потрібні слова».

І старші стоять над ним,
діляться справжнім і головним,
говорять, як глухонімі зазвичай
говорять із іншим глухонімим.

Протягом довгих років
життя половлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів та чоловіків:

йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, у що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх.