Я, щастя i вишитий гладдю паркет

Я чекала тебе, але марними були надії,
Я чекала тебе, але доля судилась не та.
Сподівання мої й заповітні усі мої мрії…
Має чаша краї… В ній палітра бажань золота.

Я не знала як буть, і що доля мені зготувала,
Та надії живуть і вони всі виходять на плац,
Де мережка життя, яку доля мені згаптувала?
Що зашила вона? Де знаходиться щастя палац?

Я втішала себе, але муки нестерпними були,
Я питала не раз, що ще доля судила мені.
Чи бажання мої вже країв в своїй чаші сягнули?
Чи те щастя пливе в золотому своєму човні?

Я молитву молю, щоб надія моя повернулась,
Може вчує Господь і побачить він сльози мої.
На дорозі стою і на голос назад повернулась,
Заспівали в ту мить у вишневім саду солов’ї.

Я вдивлялась у даль у надії тебе там побачить,
Та відчула в ту мить, наче з мене знімають вуаль,
Може доля мені за страждання ще й щастям віддячить,
Сльози витре мої і назавжди забере печаль.

Може прийде та мить, коли щастя візьме у обійми,
Й вальсувать поведе на той вишитий гладдю паркет,
А весь смуток зірве вітерець і у вись десь підійме,
І всю радість збере й подарує їз неї букет.

31.12.2021 р.