Маленький привид бавився тихенько ,
Пожовклим листям шарудів в саду.
Він світлим був, а ще він був гарненьким,
Бо він не ніс ні горя, ні біду,
Все розглядав на листі візерунки
Відмерлих жилок спинене життя,
Розвіюючи павутинням думки
Про неминучість і про забуття.
Здіймав пожовкле листя вихром злету,
На гілля намагався прикріпить.
А воно падало все, ніби в річку Лету,
Шепочучи про вічність і про мить.
Малий втомився віддаляти осінь,
Піднявся в небо, здавлюючи щем.
Він розкуйовдив у хмарини коси
І свої сльози вилив всі дощем.
Маленький привид
© Copyright: Татьяна Жихарева, 2022
Свидетельство о публикации №122010106189
Свидетельство о публикации №122010106189
Рецензии
