Ніч поглинає часоплин
У новорічну довгу ніч
смакую чаю філіжанку
і дим уже погаслих свіч,
зневаги, відчаю… До ранку
очей на крихту не зімкну,
а по зірковому серпанку
полину в думу неземну –
володарку мою і бранку…
В затерте аж до самих дір:
«Уже пора збирать каміння».
Під тріскіт гілля у каміні,
поміж планет нічних і зір…
УпОру підвести баланс
земним кільком десяткам років
і покінчити з тим оброком,
у долі сівши диліжанс…
Бо запашний зелений чай
біля багаття у каміні
минулого не гріє тіні,
та їм байдуже зазвичай.
Вони нуртують у душі,
у ніч голосять новорічну,
аби відлунювати вічно
під монотонний шурхіт шин.
Ніч поглинає часу плин…
31.12.2021
Нiч поглинае часоплин
© Copyright: Олександр Мачула, 2021
Свидетельство о публикации №121123106298
Свидетельство о публикации №121123106298
Рецензии
