Сон-365

Пишу пісні - й мелодія йде швидше,
Ніж устигає слідом довгий текст,
Ним кожен звук і кожна нота дише,
І кожним словом, що несе підтекст.

Пишу пісні - із шовку й оксамиту,
Щодня - нова складається й звучить,
Немов чіпляюсь за минучість миті -
Стараючись у звучанні зупинить.

Пишу пісні, старанно, наче ткаля,
До слова підганяючи по римі -
Стараюсь, щоб не спутались нитками,
У візерунках видимих й незримих.

Щораз нова - з словами про кохання,
Невичерпно-непроминальним текстом,
Та новий день - і інша визріває,
Така ж багата, і така ж піднесена.

Про почуття - у різних його фармах,
У різних комбінаціях й відтінках,
Мов не вигадую - а защораз реально
Переживаю і зриваю бінго.

Про почуття - у невичерпних формах,
У нових й нових зранених життях,
У зустрічах, що геть не випадково -
Поєднують у сувязі серця.

Про почуття - в його багатослівї,
І скупості холодної сльози,
Яка, упавши на горі з верхівя -
Униз тече рікою з бірюзи.

Уже слова заплутались в повторах,
В однакових записаних сюжетах,
Та знов пишу - і, повторившись вкотре,
По-різному звучу на інструментах.

Мені все мало почуття любові,
Мені все не стачає - аби крапку
Поставити, - шукаю його знову -
Як літнього дощу останню краплю.

А, може, і пишу, що не знаходжу,
Не можу ухопитись за міраж,
Лиш ухоплюсь - і знов по колу броджу -
В стареотипах зашкарублих фраз.

Можливо, - почуття, яке шукаю,
Яке ловлю, але ніяк не зловлю -
Лиш вигадка, фантом, який зникає,
Як тільки називаєш його словом.