Здавна не мрію про Париж,
Країни, де суцільне літо.
Назустріч скаче босоніж
Рік молодий, вітрам відкритий,
В руках тримаючи надій
Чи кошики, чи птаху синю?
О, Боже, Боже, Боже ж мій!
З дитинства я у все це вірю.
Хай не розвіє вітер все,
Мені, хоч трохи, та залишить!
Сніг білий з неба знов несе -
Чи то Господь зпросоння дише?
Чи знов, кепкуючи з мене,
Сміється, аж регоче, Доля?
Стою, чекаючи на все,
Як та тополя, що край поля .
Вже рік і не один минув,
І скроня вже здебільше сива,
Я не скорився, не заснув
І знов чекаю ще на диво...
Давно не мечтаю...
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2021
Свидетельство о публикации №121122801800
Свидетельство о публикации №121122801800
Рецензии