***

Як я колегу вітала на
металургійному заводі.



23 лютого- чоловіків свято,
Тож і я задумалась,
Як же привітати
У цей день колег своїх?
Чим порадувати їх?
Тож купила подарунки,
В ящик спакувала,
Намастила губы, очі,
Сукню гарну вбрала,
Причепурилась, бо ж свято,
І колег-майстрів багато,
Тож хотілось,так сказати,
Непогано выглядати...
Ось заходить мій колега
В кабінет-кімнату,
Я ж як і потрібно,
З святом почала вітати
І слів гарних, щирих, добрих
Сказала багато,
Та й до ящика схилилась
Дарунок дістати,
І відчула--що з стільця я
Почала сповзати.
Намагалась на стілець я
Якось знову сісти,
Та якби ж була маленька
Я в деякому місці.
Потягнуло теє місце
Мене на долівку.
Як назло, іще об стіл я
Вдарила голівку.
Майстер блимає очима
І не розуміє:
"Тут була, а тут немає,
Як це вона вміє?
Наче ж жіночка доросла,
На вигляд серйозна.
Що там сталося із нею?"
Випадок курйозний...
А я йому із під столу-
"Сергію, я впала!".
Він мерщій бо на підмогу,
Щоб я якось встала.
"Ні, ні, ні"- кажу йому я-
"Я й сама зумію,
Ти сиди собі на місці,
Колего Сергію".
...Отут стіл, отут стілець,
Отут мої ноги,
Як же мені безталанній
Встати із підлоги?
Ще й стіна чомусь назло
Наче ближча стала,
Стіл неначе посунувся-
Мені місця мало.
Я круть, верть, і так, і сяк
намагаюсь встати,
Та прохід надто вузький,
Вихід-плазувати
В новій сукні, при параді
Насеред кімнаты.
На кінцівках чотирьох
З пастки виповзаю,
Та й при цьому ще й уголос
Сама себе лаю
Що мої тонкі панчохи
Стрілки попускають.
Плазувала, потім встала,
Дарунок вручила.
Сергій пішов, а я згодом
Сіла, відпочила.
"От"-думаю-"Пощастило
Що він делікатний,
Посміхнувся злегку собі,
Та й  пішов в прокатний.
І даруночок одержав,
Концерт подивився,
Щоб надовго у пам"яті
Цей день залишився".