Сон-356

Є в нашім спілкуванні щось від збочення,
Відхилення від прийнятої норми,
Ми наче й зрозумілими буть хочемо -
Та розмовляєм, наче для проформи.

Прозорі й нескладні - у трактуванні -
І на поверхні кожна нова думка,
Та водночас ховаємась, як равлики
У мушлю - за фантазії й придумки.

Ми боїмося говорити - прямо,
Висовуючись з-за стіни із трупів,
Бочись стати одним із тих каменів,
Закладених промерзлими в підмурок.

Що є простіше, ніж назвати речі -
Своїми іменами - що не зрушать.
Та горло стиснуте - й виходить по-старечи
Ледь чутно через кашель і удушшя.

Що є простіше, крізь публічну сповідь
Відкрити свою внутрішню відвагу.
Та стільки тих розказаних історій -
Лтшились без належної уваги.

Що є простіше, ніж, зібравшись з духом,
Сформулювать задавнені проблеми.
Та слів не вистачає, аби думку
Вписати в зрозумілі семантеми.

Тож, сміючись, даємось обманутись,
Втягнутися до прийнятої гри,
Так наче це нормально жить між трупів,
Й ходити перевертом навпаки.

Освоївшись із правилами - навіть
Привчаємо до гри своїх дітей,
Приймаючи її неначе даність -
Незмінну й непохитну для людей.

І то нічого - що ляльками в іграх
Стають живі і несвідомі жертви.
В таких простіше запустити кігті -
Як кіт мишей - зловити і роздерти.

Із часом гра перетворилась в грище,
В заручники учасників узявши -
Хто про свавілля скаже чи напише -
Сам ризикує - щоб зіграти в ящик.

І добре, що ми не казали прямо,
І добре, що запуталися в смислах,
Бо в це повірить - неможливо, навіть
Коли рак й справді із болота свисне.