Сон-338

Живу в Німеччині у час перед війною,
Мій чоловік працює у посольстві,
Нічим, окрім сімї, не непокоюсь,
І безтурботно граюся в дорослу.

Стараюся по моді виглядати,
І дбати про красу і гардероб,
І дім в порядку, як завжди, тримати,
І готувати страви з перших спроб.

Відірвана від світу, в мікрокосмі
Своїх шаблонів й непримітних справ.
Живу теперішнім - весела й несерйозна,
Неначе народилась для забав.

Які перестороги голокосту -
Яка війна - її ніхто не ждав!
Безмежне небо - синє з високості -
Прозоре - без кудлатих білих хмар.

Та тільки сіра хмарка затривожить,
Чи дощ заморосить, як в пізню осінь,
Я зразу ж проганяю їх тривожно -
Загравшись у невігластво курносе.

Як тільки в серці зявиться неспокій -
Я веселюсь - стараючись забутись,
Неначе в танці крок роблю за кроком,
Кружляючи метеликом на кухні.

Чи я могла завбачити - можливо,
Чи я могла зарадити - навряд чи,
Я була недалека й боязлива -
Не здатна розвязать складну задачу.

Я сторонилась думки, від якої
Мій ідеальний світ - в один момент,
Розсипався б безлико і безвольно,
Лишень би я зачула кулемет.

Опамяталась, як зачула крики -
І марш у форму вдягнених солдат,
Я вслід мовчала тихо й безязико,
Не вірячи в військовий маскарад.

Та коли надвечірям чоловіка -
Я не діждалась пізно із роботи.
Нарешті - привідкрилися повіки,
І й вгледіла масштаби катастрофи.