Хорольське

       Байдужим розуміти не обов’язково

О, як Хорол мій вміє тужно хрлити!
Коли зима вже поглинає літо.
Немає мами. Ніде прихилитись
На цім широкім і жорстокім світі.
Ніхто не шле привіту, не згадає –
Чи вмерла вже, чи, може, ще жива я.
І тільки рід снаряди посилає –
Увесь мій славний тітку убиває.
Бо я з гріхами із усього світу:
Не має права жити це ледащо!
Бо як кому поцілиться убити –
То зразу ж світ і люди стануть кращі!
Стріляють всі: рідня, односельчани,
Сусіди, однокласники і друзі.
Країна вся, селяни і міщани.
І я – мов заєць в замкнутому крузі.
І тільки місяць співчуває сивий.
Заходить в гості, хоч нема де сісти.
Якби ви знали – як зовсім без сили…
Якби ви знали – як я хочу їсти…
І світ широкий – та немає місця.
Нема рятунку – бо немає мами.
Мій край убивць мене тримає міцно –
То мій Хорол моїми хрлить сльозами.

На ілюстрації із Інтернету: Моя рідна ріка Хорол. Дякую авторові фото.
                17.12.2021