Сон-332

У грудях - вибух атомної бомби,
І серце бється радіоактивно -
Нарешті я в столиці, і з апломбом
Дорослішаю з підлітка-дитини.

Нарешті я в гуртожитку, подалі,
Від батьківського дому і опіки,
Лиш завдяки старанню та медалі -
Вдалося безпроблемно поступити.

В очах іскринки - радості блискітки,
Неначе радіації розпад,
Бо дичину, як випустили з клітки,
Й вона пригод шукає на свій зад.

Вночі і вдень - непроминальна туса,
Бухло і непробудне забуття.
Щоденно-відкорковане безумство,
Затягує у вир без вороття.

Відрив й шалена музика на максі,-
Запущений раектор у кімнатах,
Диско-тусовка, й безпробудні танці,
Не досволяють й трохи задрімати.

Дівчата віддаються в коридорах,
І перших-ліпших тягнуть у постіль,
Не дочекавшись таткових мажорів -
Чіпляються, аби втекти звідсіль.

Летять з балконів - цигарки й окурки,
Презервативи і чиїсь труси,
А хтось блює з вікна - на тих придурків,
Які внизу стараються пройти.

Життя кричить і лається зі смаком,
Вривається в кімнату алкашем,
Так хочеться від нього заховатись -
За стиснутим у голосі плачем.

Так хочеться подалі від свободи,
Неначе загорнутися в обійми,
Та тріпають на скронях електроди,
Не даючи хандрити в безнадії.

Так хочеться сховатися за грати,
Сізо або звичайної психушки,
І хоч годинку просто подрімати,
Не плачучи за мамою в подушку.