Життя

В пісочному годиннику життя, піщинка за піщинкою, зриваються секунди…
Невпинно, тихо вони кануть в небуття….А в нас немає часу зупинитись..
Коли пройдеш вже певний шмат буття, інколи треба оглянутись!
І в суєті-суєт життя на все, що вже прожИто подивитись…
Ми в світ оцей прийшли дитям, яке не вміло навіть усміхнутись.
Пройшли тяжкий ми шлях здобутків і невдач,
Розбитих мрій, колін, кріз сміх і плач..
А чи  навчились бачить і любити?
Чи тільки думаємо , що навчились?
Чи можем відрізнить добро від зла?
Чи можем дружбу й лицемірство розрізнити?
Чи можем ми солодкії слова повз вуха пропустить, а правду гірку пити?
Життя проходить, тільки ось тепер ми починаємо його цінити!…
Цінити мить, що дарить нам любов, цінити близьких і близьких по духу,
Цінити правду, а не слів покров, що за солодким зовні- жалить ядом!
І починаєм розрізняти що -добро, а що добром ми тільки називаєм…
Кому ми можем душу – наголо! Ну, а кого на постріл не пускаєм!
Так хочеться щоб нам завжди везло! Але ми тільки зараз «дорубаєм»
Що кожна перемога – тяжкий труд і ми в глухій стіні прохід рубаєм!
Ми по життю вчимося: спать, ходить, сміятись, плакати, любить і відчувати
У світі так багато є всього, і все так хочеться пізнать, запам’ятати..
Але людське життя – немов кіно, тільки назад його не можна відмотати…
І тільки зараз «вдарило в чоло» , скільки вдалося  нам марно часу промотати
На п’янку, сварки, дрязги, на ніщо….А скільки можна було   взнати  і навчитись!
Час – то коротке слово із трьох букв, але воно безцінне, і його треба любить!