Хоч дивно, але я таки щаслива!
Не вірите? Не вірила б я теж.
Та більш не зайченятко полохливе,
а вільна хвиля, що не має меж,
забуду береги, позбудусь прагнень,
болючу пам'ять на роки присплю,
страхи свої надумані, прадавні,
подалі чим скоріше віддалю.
Котитимусь, не знаючи навіщо,
не знаючи допоки і куди...
Залишаться позаду попелища,
очищені обіймами води.
Ніколи не згадаю: хто я? Звідки?
На дикий вітер розум відпущу...
А здавить, то ридатиму без свідків
на грудях ув осіннього дощу.
Щаслива
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121121604354
Свидетельство о публикации №121121604354
Рецензии