про два надписи

­­­Два надписи мою затаврували пам’ять,
два надписи — з кінця і на початку справ.
Чи то кобзар їх вітру проспівав, чи Гамлет
чорнилами із веремії записав, —
то байдуже. Як послідовність Фібоначчі,
як нескінченність часу в гімні «Болеро»,
чи незворотність місяця до сонця, бачу
два надписи, відлитих в бронзі, як тавро:
над хвірткою з родильні перший з них, горішній,
останній я на брамі цвинтаря знайшов:
«Облиш надії кожен, хто ізвідси вийшов»,
«Знайди себе нарешті зовсім без умов».


Рецензии