***

     Н. Бидненко
Ллється дощ крижаний на оголені віти,
Їхній одяг розтав у осінніх димах.
Як же хочеться вас захистить і зігріти,
Тільки я, як і ви, у грудневих вітрах,
Що вистуджують душу, і серце, і тіло.
Це підступна зима: то сніги, то дощі.
Чом осіннє тепло швидко так відлетіло
І негода, як втома, вляглась на плечі.
Скупо зблиснуло сонце й у хмару сховалось.
Чим проллється та хмара – не знає й сама…
Я ж – укупі з гілками – тепла дочекаюсь,
Бо в природи закон є: не вічна зима.
***
Льётся дождь ледяной на голые ветки
Ледяная одежда растает в осенних дымах.
Как же хочется вас защитить и согреться
Только я, как и вы в декабрьских ветрах,
Что выстудят душу, и сердце, и тело.
И коварна зима: то снега, то дожди.
Почему-то тепло быстро так отлетело
Непогода усталостью улеглась на груди.
Скупо солнце блеснуло и за тучей укрылось.
Чем прольётся та туча - не знает сама...
Я же, ветки подобно,  тепла дожидаюсь,
А в природе закон есть: не вечна зима.