У хустинi

(На мелодію пісні «ВИНОГРАДНАЯ КОСТОЧКА»)

Я хустину зав’яжу й піду у невідані далі,
Вона буде мені у житті, наче той оберіг,
Я забуду у ній про всі болі, журбу і печалі,
І в хустині вернусь на старий, але отчий поріг.

У хустині молитву усюди я буду молити,
Пригадаю ту мить, коли мама за руку вела,
Та й із чаші життя у хустині тій буду я пити,
Ну і витерти піт я зумію в хустині з чола.

А у лютую стужу хустина любов’ю зігріє,
Пригадаю у ній колисковії неньки пісні,
Може й сумніви всі та хустина, як вітер розвіє,
Бо вони все спадають, неначе ті зливи рясні.

Я в хустині своїй все життя до дрібниць обміркую,
Пригадаю у ній всі життєві дороги свої,
І назавжди у ній я у пам’яті щось закарбую,
І згадаю ту мить, як співали мені солов’ї.

Та хустина мені дорога і серденьку є мила,
Бо навіки у ній залишилась матусі любов,
І назавжди у ній невмируща невидима сила,
Залишився у ній ще й вінець материнських розмов.

Я в хустині своїй ще й за маму молитви всі змолю,
Підіймусь із колін і в ній далі піду по житті,
Я зав’яжу у ній невблаганну єдиную долю,
Що присіла чомусь у життєвім моїм вишитті.

08.12.2021 р.