304. Шви

Держава моя вся по швах розплітається
Нитка за ниткою села, міста,
Мільйон за мільйоном, і область за областю –
Гордий козак волоцюгою став.

Над нашими плаває попіл літами,
Даремно ж уся проливалася кров,
Дарунок держави – лиш пиво і вобла;
Стіною між нами знов ллється Дніпро.

Хоч я, на відміну від вас, не тутешній, –
Я все розумію – від того і біг.
Лишись наодинці з тобою ж народженим
Жахом, і все це відчуй на собі,

Як всі, врешті-решт, відвернуться від тебе,
Коли убивала ти власних дітей.
Хоч стій, хоч не стій ти собі на сторожі,
Нестимеш своє покарання за те.

Росія і Польща, румуни, Угорщина –
Ласі шматки зажадали ввірвать.
То, може, не доля нам бути єдиними?
Може, від пана до пана стрибать?

Як квітка, розквітнув державницький борг. Ще не
Вмерла? Ти справді бо віриш у це?
Чи маєш ти право лишати родину
Моральне? Сусіди ж сміються в лице

Над тим, як вмираєш. З попкорном і колою
Сіли вовки, причаївшись у снах.
Щурів ти пустила на борт. І все просто:
Прогризли нам дно, і тікають з човна!

Живеш і не бачиш, що мертві навколо,
Тож час і мені вас лишити прийшов.
Країну врятують лиш масові розстріли,
Й в тім лиш питання – кого, і за що.

грудень 2021