А небо від краю до краю,
Немов брудне простирадло.
Замовкли пісні у гаю
Та й гаю самого не стало.
Сльози з неба водою
З пилу роблять багнюку,
Знову вкриті ганьбою
Нового життя «здобутки».
Кожного разу те ж саме -
Пьють не напьються крові.
Дай палець – вже руку прагнуть,
Деж та душа в вас «народні»?
Начебто всі ми від мами,
Начебто ми з України…
Чому ж божевілля від влади,
Деж серце своє ви покинули?
Врешті решт розійдуться хмари
Та сонце колись засяє.
Щоб не стало життя ваше марним -
Покайтесь,ви ж люди,покайтесь…
Звернення
© Copyright: Богдан Николаевич Мыхник, 2021
Свидетельство о публикации №121121000597
Свидетельство о публикации №121121000597
Рецензии
