Сон-312

У панельці - всі сусіди,
Мов живуть в одній родині,
Спільні крики, спільні біди,
І безсоння день при днині.

Хто кричить, як в гучномовець,
Оглушивши безголосих.
Той правий - бо інші вмовкли,
І заткнутись не попросять.

В домі мешкало подружжя,
З роду Адамсів, з Флоріди -
Що не день - то під беруші,
Засинали всі сусіди.

Мабуть, грошей не нажили,
На затишний, теплий хауз -
І тому щодень дружина -
У істериці займалась.

Жінка, як собака з буди,
Дзявкотіла без перерви,
Хоч у петлю, щоб не чути,
Ні припадків, ні істерик.

Крик летів - й дрижала спальня,
Й мужики ставали струнко -
Для сміливості - негайно
Випивши десяту рюмку.

Потім чулась дрель у домі,
Закотив сусід ремонт,
Щоб пся крев була довольна,
І закрила чорний рот.

Намагавсь зробить найкраще,
За останніми зразками,
Бо зубаста в жінки паща -
Зїсть нізащо із штанами.

Всі сусіди ждали зміни -
Й потепління Клеопатри.
І поблажливо терпіли -
Безкінечно-псячий гавкіт.

Мужичок підвів кохану,
Й попросив розплющить очі,
Зашарілася нежданно
Зчервонілась по-дівочи.

Здивувалась, роздобріла,
Пролила скупу сльозу,
Та за день - загавкотіла,
Як собака на цепу.