Сон-306

Я провалилась наче в інший вимір -
Людських стосунків і людських взаємин,
Про них мовчать письменники й новини -
Аби навмисне вберегти таємність.

Із кожним кроком - проникала глибше,
Жахаючись можливостей й масштабів,
Ніхто про це ніколи не напише,
Бо важко мислить і писать в кошмарі.

Таємне стало - явним й очевидним,
Як думка - що дзижчить, неначе муха,
Вважала, що пробралась непомітно,
Та втрапила в ловушку капелюха.

Мене зустріли люди з серпантином,
В смішних і кольорових ковпаках -
Вітали із нагоди іменинів
Й ходили, наче блазні, на руках.

Ці люди говорили - й пряма мова,
Була не зовсім рівна та пряма -
Прошита, наче голкою, й умовна,
І протележна сказаним словам.

Це була гра у натяки і сигми,
В мільйони варіантів-трактувань,
Таємне було явним й очевидним,
Але не розумілось без вагань.

Ці люди проривались у реальність,
У хитромудрий й мізкуватий спосіб -
І замість того, щоб сказати прямо -
Вдавали, що німі і безголосі.

Неначе через символи віщують -
Попереджаючи, мов жартома, про смерть,
Й не їх вина - що їх ніхто не чує,
Не бачить лиховісних попереджень.

Заглиблюючись в невідомий вимір,
Забула запитати, як вернутись,
Із відчуттям чужого між своїми -
Важко минуле воднодень забути.

Але ніхто - мене із лабіринту -
Слів-натяків, і символів німих
Не поспішав виводити, закривши,
За мною двері, як в глухій тюрмі.