Звенят в ведёрках круглые ледышки...

ДЗВЕНЯТЬ У ВІДРАХ КРИЖАНІ КРУЖАЛЬЦЯ...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...


ЗВЕНЯТ В ВЕДЁРКАХ КРУГЛЫЕ ЛЕДЫШКИ...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Звенят в ведёрках круглые ледышки.
Село в снегах, на стёжке — ни души.
На пальцы старенькая груша дышит.
Ей, верно, снятся горсти груш в тиши.

Ей снятся тучи и в июле грозы,
и чей-то образ в пламени свечи.
А окна спят, мороз стеклит им слёзы.
В край тёплый полетели рогачи.

Труба печная дождь и снег глотает,
и тын упал, к чему уж городить?
Живёт в той хате память, вся седая,
она под грушей в летний день сидит.

Плетень и хата, груша — без призору,
початки кукурузы кое-где,
все лучшую припоминают пору.

И стёжка, по которой уж идёт лишь снег...

                4 декабря 2021 года