– Уже пора, – промовила зима.
– Іду-іду… – відповіла їй осінь.
– Я до весни лишаюся сама,
як це робила ти без мене досі.
І лише лист, життя амбассадор,
опівночі дістанеться поволі.
Затемнення спливає коридор,
ти губишся у коридорах долі…
Настане ранок завтра не для всіх,
бо ти із ним лишаєшся в сьогодні…
Сліди мої ховає перший сніг,
його у серці – ніби у безодні.
Буденно-непомітно поплила
у небуття уже не наша осінь.
Зимовий ранок не несе тепла,
зорею догора у високоссі…
01,02.12.2021
Уже пора
© Copyright: Олександр Мачула, 2021
Свидетельство о публикации №121120202142
Свидетельство о публикации №121120202142
Рецензии