Коли від я лишаються частини,
душа стікає воском по щоках,
чи жити з почуттям провини
із хибним почуттям провини?
на роздуми немає і хвилини,
ховати від найближчих страх
і тіло слухає покірно
як смуток ріже по кістках,
тоді проходить меч по тілу
що другорядне, що первинне
і ти стискаєшся безсило
душа розщепиться навзнак
в реальності, де все не так,
і ріже душу до думок
загортуєшся у клубок,
і недосяжний ,раптом, крок.
найменший легкодухий птах.
небесні вікна привідкриє
як нерв прокладує свій шлях,
як, щось стабільне та первинне
ширяє в просторі так вільно,
і дихається вже повільно
і де той гнів?, і де вже страх?.
і те, що відають тварини
в не усвідомленім бутті,
як ледь відчутне та незриме
і в щирості своїй нестримне,
та все ж розмірене та вільне
що ж ми бажаєм віднайти.
Коливдялишаютьсячастини
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2021
Свидетельство о публикации №121120106934
Свидетельство о публикации №121120106934
Рецензии