Сон-295

Стара бабуся лиш розплющить очі,
О пятій ранку, - зразу ж до чоботів,
Бо не питають у селі, чи хочеш, -
Чи хочеш, чи не хочеш - до роботи.

Іде не ферму - на ранкову дійку,
Щоб власними руками подоїти,
Двадцять чотири молодих корівки,
Що ждуть її, неначе малі діти.

Потом додому, тягнучи з роботи
Мішок із силосом і банку молока,
З гори дорога повз чужі ворота,
От-от дійде до рідного горбка.

А вдома - цілий хлів свого хазяйсва,
Корова, бик і пару жирних льох,
Кілька десятків кур - не сподівайся,
Що відпочинеш, тож працюй за трьох.

Тож закачала рукави - й до справи -,
Потрібно вкинуть сіна в жолоби,
Нагодувать живе, ходяче сало,
Свиню, що вмре із з крику й жадоби.

Корову подоїти - й котенятам
Налити у чавунчик молока,
Бо лізуть попід ратиці дістати,
Хоч краплю - цим дратуючи бика.

Нагодувати, всипавши пшениці,
Пару десятків кур, качок й гусей,
Щоб не хватали за штани, завидівши -
Хазяйку, тільки вийде із дверей.

Повикидати  пару тачок гною,
Повигрібавши від свиней й корів,
І застелити чистою соломою,
Принесеною із сільських полів.

І як в хліві вгодована маржина
Буде жувати за обидві щоки,
Тоді й самій поснідати важливо,
Й поспати, не порушуючи спокій.

Та за годину - знову все по колу,
Вечірня дойка на колгоспній фермі,
І порання - голодний крик худоби,
І мозолі, що на руках затерпли.