Небеса прослезились

 А. Косенко
Небеса просльозилися і роздивляються сквола
Як осінні ліси майорять мов звитяг прапори,
Як знелюднюють люди своє переходячи поле.
Це напевно не вихід. Напевно лиш вихід із гри.
І триватиме гра у правічному цьому бедламі.
Буде Гамлет новий сумніватися - буть, чи не буть.
Знов нестиме дурню, та ні слова не вимовить мамі
Хоч пів слова із тих що ніколи не зможе забуть.
Світлий світ матерів не поміститься в думці чи слові.
І замало душі щоб відбутись в ясній глибині
Куцих маминих днів чи розлук множині стоголовій
Де у кожній сльозі відблиск доброго слова синів.
***
Небеса прослезились и рассматривают неторопливо
Как осенние леса пестрят словно знамя победы,
Как обезличивают люди свое переходящее поле.
Это наверняка не выход. Вероятно, только выход из игры.
И будет продолжаться игра в извечном этом бедламе.
Будет Гамлет новый сомневаться – быть, не быть.
Снова будет нести дурака, но ни слова не произнесет маме
Хоть пол слова из тех, что никогда не сможет забыть.
Светлый мир матерей не поместится во мнении или слове.
И мало души, чтобы состояться в ясной глубине
Куцых маминых дней или разлук уйме стоголовых
Где в каждой слезе отблеск доброго слова сыновей.